Почнемо з географії
Півострів Крим з’єднаний з материком природним шляхом завдяки вузькій смужці суші в районі населених пунктів Перекоп і Армянськ. Ця вузька смужка суші є болотистою, розрізаною північно-кримським каналом та системами іригації (штучними струмками і каналами для для ведення сільського господарства).
Веду до того, що порівняно з територіями які довелось мінувати після вторгнення, площі мінування (для того щоб не затримати ворога в цих вузьких місцях) просто мізерні.
Звідти ведуть 2 дороги на материк: західніша — через Каланчак на Херсон і східніша — через Чаплинку на Нову Каховку.
Крім описаних вище іригаційних споруд, важко прохідних і вузьких місць (якщо замінувати) там є купа мостів. Зокрема через 15 км від адмінмежі з Кримом є міст. Його не підірвали. Через 5 км від цього поста не підірвано інший міст через річку Каланчак, далі не підірвано жоден міст через північно-кримський канал.
В напрямку Чаплинки на відстані 10 км також є міст (по боках іригація і болота). Міст не підірвано. Ще через 5 км, за Чаплинкою (якщо їхати з Криму) міст не підірвано. Ще через 5 км біля села Новий гай міст не підірвано (там канали розрізають місцевість з півночі на південь і з заходу на схід), тобто об’їхати без наведення переправи не можливо.
Крім цього природного з’єднання півострова Крим з материком є 2 штучні шляхи.
Бля населеного пункту Чонгар. 2 мости. Жоден не підірвано. Ці мости могли б стати не єдиним головним болем ворога, бо вийти з цього шматка суші він міг би тільки через вузькі місця біля сіл Веснянка і Салькове.
І третій шлях (другий штучний): з Арабатської стрілки в Генічеськ. Де теж є 2 мости. Один з них намагався підірвати ціною власного життя воїн ЗСУ (в останній момент).
Отже, крім болотистої місцевості, каналів і струмків, крім вузьких місць, на 3 ділянках з Криму у безпосередній близькості до півострова було, як мінімум, 9 мостів, ЖОДЕН з яких не був підірваний.
Відстань між найзахіднішим непідірваним мостом біля Криму і найсхіднішим — близько 150 км.
9 мостів у безпосередній близькості до Кримського півострова (крім природніх і штучних перешкод) (про дальші мости, як то Антонівський я вже й не кажу), 150 кілометрів між ними, ЖОДЕН з них не підірваний… і суспільству втюхують байку що все це контролював і особисто не підірвав сапьор Вася.
Продовжимо уроки географії уроками історії.
В жовтні 2021 новина про широкомасштабне вторгення росії стає публічною. Як потім стверджували американські посадовці публічність була пов’язана з тим що деякі політики не вірили і публічність була єдиним шляхом зробити тему актуальною. Хто не вірив — не сказано, тому не буду когось звинувачувати, проте хочу відмітити, що очевидно в Зеленського ця інформація мала з’явитися раніше жовтня 2021. В
листопаді 2021 була опублікований план вторгення, який відрізнявся від реального тільки відсутністю висадки десанту в Одесі. Тобто, за півроку до вторгення було відомо про напрямки, чисельність ітд. За цих півроку не зроблено нічого для оборони.
Ну ок, я теж на початку сприймав інформацію скептично. Але навіть в такій ситуації, що заважало привентивно замінувати хоча б тих 9 мостів у безпосередній близькості до точок вторгення з Криму?
Ну ок, але 20 лютого 2022 (після визнання «незалежності» днр і рішення про надання дозволу російському війську на вторгення) стало все зрозуміло і було ще 4 дні. Але нічого за ті 4 дні не відбулось, окрім масового вивозу ЇХНІХ дітей закордон.
І за останній день, коли було абсолютно зрозуміло що росія нападе теж не відбулось.
І власне, тут якраз і криється один з головних пропагандистських стовпів: мовляв, хотіли підірвати, але не вийшло в останній момент. А якого хера ви мали підривати в останній момент? Ви мали, як мімінум 4 дні (після усвідомлення що буде війна) щоб це зробити. Щоб підірвати тих грьобаних 9 мостів і ЦИМ (навіть без військових дій) затримати ворога на дні.
Тим паче ви мали це робити, розуміючи що ворог сильніший, бо це був єдиний варіант встояти в такому випадку.
І ще одна брехня: «це нічого би не змінило». Змінило би. Херсон ніколи б не був окупований. За 300 кілометрів від межі з Кримом у Вознесенську Миколаївської області не гинули б українські солдати, намагаючись втримати ворога від просування на Одесу. Сотні військових не загинули б у Правдиво і Снігурівці, намагаючись просунутись вперед і не можучи зробити це через ті самі системи іригації, які використовував ворог в цілях оборони.
Тисячі громадян не було б закатовані по наперед підготовлених списках, бо встигли б виїхати. І дітей-сиріт, скіфське золото встигли б вивезти. І ті хлопці в Херсоні не загинули б з коктейлями молотова в руках проти танків. Як мінімум — це.
Але дивлячись на форсування ворогом Сіверсько Донця — далеко не тільки це. Якщо б ворогу не дозволили пройти парадним маршем. Наголошую, ворог виходив таким чином, що навіть не передбачав спротив. Тобто, вони були впевнені, що ніхто їх не буде зупиняти.
І розказувати тепер що це зробив сапьор (навіть на сапьор) Вася, не підірвавши
9 мостів на відстані 150 км між ними — це чергові танці на костях і крові. Бо такі речі говорять про невипадковість, комплексність і спланованість. І реалізувати їх не міг отой заступник баранова, і він сам теж не міг це потягнути. Це могли зробити тільки двоє людей, але відповідальність все рівно на одному.
